Український богословський сайт Контакт
ГОЛОВНА ПУБЛІКАЦІЇ БІБЛІОТЕКА АУДІО ВІДЕО ФОТО ФОРУМ БЛОГЕРИ ОСВІТА
християнський підхід 
01.01.2007
Ідеологізм комунікативної філософії (есе)
kondratio
Сьогоднішні часи (кінець ХІХ - початок ХХІ століття) поставили ряд проблем перед людством. Не вдаючись у їх деталізацію, проте, можна сказати, що вони зводяться до проблеми обирання світоглядної парадигми буття людини.
Загалом проблема загибелі людства – одна із провідних у ХХ столітті. Загроза ядерної катастрофи, екологічна криза і інші чинники спонукали до пошуку шляхів порятунку людства. Тому ще в середині ХХ століття почали виникати найрізноманітніші концепції таких шляхів. Водночас відбувалась трансформація ідей щодо джерел істини, інститутів суспільства, які і повинні здійснювати таке “спасіння”. Зокрема основоположна новочасова політична ідея - ідея ліберальної демократії трансформувалась у двох напрямках – елітарно-авторитарному (нівелювання ролі громадянського суспільства) та “комунікативному” (навпаки, поглиблення засад демократії та громадянського суспільства – через створення умов для функціонування ідеальної комунікативної спільноти як джерела влади).
Сьогодні уже майже сформована цілісна філософська система комунікативної спільноти, на яку покладають вирішення глобальних проблем і активно формується нова глобальна ідеологія (під проводом західної цивілізації) основана на цій філософській концепції. Ця проблема потребує артикуляції.
Спрощуючи проблему можна сказати, що спершу нам потрібно визначитися із джерелом істин та норм нашого життя - як мінімум раціональне воно чи „надраціональне”. Чи ми приймаємо, наприклад, якесь релігійне одкровення чи приймаємо розум, свідомість людини як необхідний абсолют у галузі пізнання.
Філософія модернізму робить ставку на самосвідомий суб’єкт-людину, який і визначає, на засадах правил розумування - логіки, загальнозначущу (об’єктивну) істинну, загальну для усіх. Зрозуміло, що не будь-який суб’єкт може продукувати істини. Така “ноша” покладається на геніїв (Фіхте). Фактично, істинність тих чи інших норм означується авторитетом цих геніїв зокрема та людини взагалі. Відповідальність за істинність норм, правильність прийнятих рішень лежить на також на авторитеті конкретної людини. Такий суб’єктивізм призвів до неоднозначних результатів – з одного боку успіхи науки, з іншого боку загальна криза культури, - соліпсизм, – і як наслідок: “ціль виправдовує засоби”, макіавеллізм, фашизм, комунізм, капіталізм, гегемонізм, де одна раціональна схема узурпує право на істину і нищаться чи підпорядковуються усі інші. Самі раціоналістичні філософи, невдало пробуючи розірвати “герменевтичне коло”, зрештою ставлять під сумнів абсолют людського розуму, і відповідно, породженої таким розумом істини.
Потім на заміну дискредитованому абсолюту філософія ставить питання зміни світоглядної парадигми культури –
або відмовитись від раціонального абсолюту і звернутись до ірраціональних, “даних” підвалин буття людини у світлі якогось об’явлення;
або поставити під питання об’єктивність, єдність істини, замінивши її загальною “множинністю”, “різомою”(Дельоз-Гваттарі), де наприклад, науковий текст за своєю істинністю не відрізняється від нарації, де “у кожного своя правда”, прийнявши таким чином парадигму філософії постмодернізму;
або нарешті, спробувати удосконалити, “повернути”, трансформувати існуючу модерністську філософську парадигму, принципово не відкидаючи її основних підвалин – в першу чергу можливості розумної істини, раціонального обгрунтування, наприклад, етичних норм.
Цю задачу намагаються вирішити представники комунікативної філософії виставляючи в якості трансцендентальної матриці не суб’єкт чи свідомість взагалі, а інтерсуб’єктивне порозуміння як джерело загальнозначущої істини. У цьому контексті постає питання про ідеальну комунікативну спільноту, яка б могла продукувати загальнозначущі норми. Подібний підхід є досить спокусливий, оскільки дозволяє виробляти найбільш сприятливий механізм продукування загальнозначущих норм, на значущість яких давала б згоду ця ідеальна комунікативна спільнота. Саме ця спільнота тепер бере відповідальність на себе.
У цій роботі я не буду концентруватися на перевагах комунікативної філософії, а зверну увагу на недоліки цієї теорії та на небезпеки, що ці недоліки можуть спричинити.
Концепція комунікативної філософії, навіть іноді за визнанням її адептів, у своїй основі містить цілий ряд недоліків. По-перше, згода ідеальної комунікативної спільноти на надання статусу об’єктивності якійсь думці не застраховує її від хибності, оскільки навіть: а) ідеальна комунікативна спільнота завжди буде складатися із обмеженої, кінцевої кількості членів, б) ідеальна комунікативна спільнота складається із звичайних, обмежених людей, яким “властиво помилятися”. По-друге, ряд філософів, особливо прихильники філософії постмодернізму вказують на суперечність навіть терміну “ідеальна комунікативна”, оскільки сама комунікація, мова (навіть метамова) – це уже примус, який руйнує усяку “ідеальність”. Будь-який іманентний (без звернення до трансцендентного) раціоналізм – шлях до соліпсизму, в т.ч. і інтерсуб’єктивного.
Але це ще чиста теорія. Зважаючи на вимоги ідеальності для такої комунікації, її здійснення на практиці пов’язане із величезними труднощами. Окрім чисто теоретичних недоліків комунікативна спільнота легко піддається маніпулюванню, що повністю нівелює її здатність до творення загальнозначущих норм. В сучасних умовах (як каже Ж. Бодрійяр) симуляції суспільної свідомості спільнота може продукувати лише такі собі “симулякри” об’єктивних норм. Саме тому багато мислителів називають комунікативну філософією черговою утопією. Коли у класичній новочасовій раціоналістичній філософії надії покладалися на генія, то у комунікативній філософії – сподіваються на геній комунікативної спільноти. Знову на обмежених людей покладається вирішення безмежних проблем, а отже прокладають шлях до соліпсизму. Йде пошук абсолютів.
Комунікативна філософія розглядається як чи не єдина продуктивна концепція, що показує, як нам вести себе із сучасними проблемами. Саме вона дає ряд цінних вказівок щодо того як пристосовуватись до наявного політичного авторитаризму та приймати політичні рішення, які б гармонізували із суспільством, в першу чергу через створення ідеального комунікативного середовища для вироблення загальнозначущих істин.
Творці комунікативної філософії розглядають серед її завдань – забезпечення реальної демократії. Змушений поставити під сумнів таку тезу: ідеальна (трансцендентальна) комунікація, коли забезпечуються виконання “Аксіом Хабермаса” дійсно призводять до підвищення участі людей у політиці. Однак у “польових умовах” в силу ряду причин, в першу чергу елітарності як принципу існування будь-яких політичних спільнот, повноправними суб'єктами комунікації може бути обмежене коло осіб.
Комунікативна філософія, запропонувавши загальний принцип, так і не розробила свою прикладну, політичну галузь: залишається відкрите питання "повноліття" суб'єктів комунікації, забезпечення умов для комунікації. Умови для політичного дискурсу напевне повинна забезпечити держава (чи якісь інші суспільні інститути), і цим самим спотворити його.
Наслідком такої утопічності цієї теорії при застосуванні в реальному житті може стати (і уже стає) ідеологією. У цьому випадку ідеї комунікативної філософії починають не вирішувати якісь проблеми людства, а просто стають виправданням для, як правило, нечистих дій певних груп та осіб. Які ж напрямки такої ідеологізації комунікативної теорії ? Це типові для міфологізації та примітивізації будь-якої, навіть дуже продуктивної, філософської концепції прості тези, які і пропонуються для споживання масами.
По-перше – це твердження про те, що ідеальна комунікативна спільнота реально можлива для втілення в життя. І при чому без докладання “надмірних зусиль”.
По-друге – це твердження про те, що рішення прийняті такою спільнотою, обов’язково будуть максимально наближатися до істини.
По-третє – це теза про те, що тільки така спільнота може приймати рішення. Інші джерела істини заперечуються.
По-четверте – це твердження про те, що комунікативна спільнота одночасно стає і повністю відповідальною за свої рішення. Потрібно зазначити, що коли у класичній ідеологічній традиції монологічна думка виявлялась хибною, то і відповідальність покладалася на джерело цієї думки, яке одразу демонізується. (Згадаймо про долю ленінізму, націонал-соціалізму і т.д.) Але поряд із недоліками такий спосіб дозволяв оперативно скинути із себе хибні нашарування. Відповідальність за соліпсизм у комунікативній спільноті лежить на усіх і тому “крайнього” не можна найти і це вводить спільноту у зачароване коло де винні усі і ніхто, а отже зробити зміни набагато важче. А для маніпулятора – ідеальне середовище, коли за спільнотою можна сховатись.
По-п’яте – як узагальнення: комунікативна спільнота як така стає головним гуманітарним ресурсом, цінністю суспільства, а можливо і цілої культури. Індивід як головна цінність класичної новочасової традиції поступово підміняється комунікативною спільнотою – „виробником” істин.
Ці стовпи нової ідеології традиційно мають бути безапеляційні, не перевантажені надмірними застереженнями філософів.
Проте є ще наслідок цієї ідеологізації комунікативних підходів: теза ряду авторів про те, що основною проблемою, що постала перед нами – це виживання людства як роду – тобто як спільноти. Зрозуміло, що за канонами ідеології, ця проблема постає як “виживання людського роду за будь-яку ціну” (Г. Йонас і ін.). Зрозуміло, що К.-О. Аппель і багато інших, в т.ч. і представники інших філософських шкіл хочуть обмежити тезу Г. Йонаса (як аналогічні погляди Хайєка) тим, що така неперебірливість у засобах якраз і може призвести до загибелі людства. Але ідеологія все рівно відітне “для спрощення” усі ці мудрування розумників. “Які там обмеження, коли гине людство !”
Зрозуміло, що тут не беруться до уваги сумніви на кшталт: “А чи взагалі виживання людства як виду є головною проблемою ?”, “Чи повністю і якою мірою підвладна для вирішення ця проблема комунікативній спільноті зокрема і людині взагалі ?” і т.п. Адже як наслідок, комунікативна спільнота може бути поставлена у вкрай незручне становище: вона бере відповідальність за врятування людства як роду тоді як із одного боку – спільнота, застосовуючи сумнівні засоби для такого порятунку, спричинює негативні, або навіть катастрофічні результати, з іншого - спільнота просто в силу своїх обмежених природних можливостей не може вирішити цю проблему, людство котиться до загибелі, - і таким чином стає ще й винною у цих катастрофах, дискредитуючи себе і відкриваючи поле для різноманітних спекуляцій і узурпацій.
Цікаво прослідкувати еволюцію цінностей, що пережила післяантична Європа. Таку еволюцію ідеологій можна поділити на два етапи: етап індивіда і етап спільноти.
Перший етап мав за цінність кожну окрему особу: після “розмитої” соціальної істоти античності, християнське середньовіччя робило акцент на спасінні душі кожної окремої людини у „Граді Божому”; гуманісти і реформатори Відродження посилили увагу до щастя людини і у „Граді Земному”, де поряд зі спасінням душі, важливим було і щасливе життя у світі кожної людини; Новий час поступово віддалився від Бога, або повністю Його заперечив, зосередившись на виживанні і щасті кожного індивіда як рівноправного суб’єкта (права людини, рівність, братство, свобода).
Другий етап почав проглядатись у ХІХ і особливо утвердився у ХХ та на початку ХХІ століття. Тут цінністю стає уже абстрактна спільнота (Арійська раса, радянський народ, громадянське суспільство), яка підміняє і, певною мірою, нівелює цінність кожної окремої людини. Тобто індивід уже не має значення, і якщо спільнота схвалює – можна робити будь-що, пожертвувати будь-чим заради власного (спільноти) спасіння тобто – черговий фашизм чи комунізм, але набагато стійкіший – бо згодні із цим усі, і можливо навіть ті, ким хочуть пожертвувати.
Ідеологія ідеальної комунікативної спільноти, яка і “надає буття” речам, стає, на заміну окремому самосвідомому суб’єкту, новим абсолютом, новою цінністю.
Потрібно, однак, зазначити, що ситуація „комунікативної спільноти” лише частково подібна для тоталітарних режимів ХХ століття. По суті, тут є велика різниця: коли більшовики жертвували мільйонами життів, то більшість з них були “погані, вороги”, а „невинні” – вмирали заради хоч і майбутнього, хоч і примарного, але щастя усіх і кожного. Комунікативна ідеологія уже не розглядає „усіх і кожного”, вона розглядає комунікативну спільноту. Відчуйте різницю. Комунікативна ідеологія або взагалі не розглядає поганих і добрих – усі ж мають право брати участь у комунікації, або “ворогами” стають лише ті, хто чинить перешкоди існуванню ідеальної спільноти. На лице – втрата окремої людини.
Одними із перших, “чистих” результатів нової комунікативно-месіанської ідеології, починають проявлятися у мистецтві – як “предтечі”, що “відчувають дух епохи”, - телешоу типу “Слабоє звено”, “Останній герой”, “Гарем”, "Дом" які уже кілька років модні на нашому телебаченні, – де за сценарієм протокомунікативну спільноту ставлять перед фактом: щоб спасти цю спільноту потрібно кимось пожертвувати, інакше не можна. Тому спільнота відповідально вирішує ким пожертвувати, при чому кожен її член повинен відкрито аргументувати причини свого рішення. Так людей тренують до майбутніх нелегких рішень – в умовах нестачі ресурсів і перенаселення народ привчають, що саме так і не інакше можна врятувати інших - як жертвами благ і життів окремих індивідів, а то і народів, і не тому, що вони погані – “вони хороші, вони такі як ми”, але інакше не можна – інакше капець нам. Тут ми проглядаємо нову раціональну ідеологію, яка повинна виправдовувати панування в світі чиєїсь влади, чиїхось апетитів, чиєїсь злоби. Так добрі наміри комунікативних філософів про шляхи діалогу культур, уникнення диктату і соліпсизму (а може не тільки добрі – і вони самі прекрасно усвідомлюють свою роль придворних ідеологів пануючих соціальних страт (!) можуть призвести до нового пекла, як колись перекривлення “добрих намірів” Гуманізму та Просвітництва привели туди ж.
Хотів би окремо зауважити, що у сучасних умовах неможливо навіть приблизно створити “ідеальне комунікативне середовище” – симуляція свідомості досягає своїх глобальних форм. Тому говорити про реальне ефективне застосування принципів комунікативної філософії, принаймні у суспільній сфері протягом найближчих десятиліть зарано.
І проблема тут у раціональній парадигмі усього Нового часу. Це визнають і самі автори комунікативної теорії. Але, вони тоді повинні хоча б передбачити усі негативи свого підходу і їх катастрофічні наслідки.




Bitcoin 1EwRWppD6T4TDCbxzV5xcyhFZZvM8HgE7A
Ether 0x79Fa0028DC53a3b747E816E8A9781eB4e27FFE6a
Bitcoin Cash qzvwfruqukvvp3lr0xcp8wtu343vnp47ggcmpula6d
Stellar GD7NEP6H47YJFQDCYJL77RYGVB4PIGG4OGLTAOVBZWG274J5EEOOCDU5


Если у кого-то возникнет желание что-то написать редакции сайта - предлагаем это сделать на мейл theologykievua@ukr.net

Спасибо.
Переглядів: 1512
Функція коментування доступна тільки зареєстрованим користувачам. Будь ласка, увійдіть або зареєструйте собі еккаунт.
<< Назад Наверх
АВТОРИЗАЦІЯ
 
Реєстрація Забули пароль?
ОСТАННІ ПУБЛІКАЦІЇ
10 Квітня 2022, 16:12
Kondratio
25 Грудня 2021, 12:09
Kondratio
19 Листопада 2021, 00:38
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:12
Kondratio
22 Вересня 2021, 16:06
Kondratio
13 Серпня 2021, 04:14
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:54
Kondratio
4 Серпня 2021, 16:45
Kondratio
Вчора, 17:10
Kondratio
2 Лютого 2021, 04:44
Kondratio
©2006-2022 - Український Богословський Сайт